Інвестиційний клімат складається із чинників, які у сукупності визначають наскільки легко інвестор може вести свій бізнес. До них належать юридичний статус інвестора, стан законодавства, рівень корупції, податкове навантаження, простота ведення бізнесу, судова система, добросовісна конкуренція та інші.

Ще у далекому 1996 році Верховна Рада України прийняла Закон «Про режим іноземного інвестування», в якому встановила національний режим інвестиційної діяльності для іноземних інвесторів (ст. 7 Закону). Тобто іноземний інвестор може здійснювати свою діяльність на рівні з інвестором українським .

Однак як іноземному, так і українському ймовірно доведеться зіштовхнутись із нелегкою школою виживання: бюрократія, корупція, ДФС і непослідовні у своїх рішеннях суди.

Зокрема, за даними дослідження Transparency International «Індекс сприйняття корупції-2018» Україна зайняла 120 місце (32 бали) серед 180 країн, що, правда, краще 130 місця (30 балів) у 2017 році.

У рейтингу Світового банку «Doing Business» Україна у 2018 році піднялась на 4 сходинки і посіла аж 76 місце.

Після доволі успішного 2018 року (Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про Вищий антикорупційний суд», «Про валюту і валютні операції»)  законодавець не зупинився і продовжив покращувати умови для бізнесу.

 

Зміни у валютному регулюванні

Хоча Верховна Рада України прийняла Закон «Про валюту і валютні операції» ще 21 червня 2018 року, у повній мірі ми насолодились ним лише з 7 лютого 2019 року, коли він був введений у дію.

На допомогу йому й для всебічного і повного валютного регулювання у січні 2019 НБУ прийняв ряд Постанов.

 

Що змінилося?

Збільшився строк розрахунків за ЗЕД-контрактами зі 180 до 365 календарних днів (Постанова Правління НБУ від 02.01.2019 №5). За операціями, за якими станом на 7 лютого 2019 року 180-денний строк розрахунків не минув, буде діяти новий строк.

Але не варто сподіватись на амністію. Якщо до 7 лютого 2019 року 180-денний строк розрахунків за операціями минув, то прострочка вже є і Закон не звільняє від пені за порушення строку розрахунків.

Скасували спеціальні санкції за порушення у сфері ЗЕД. Раніше у ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за порушення у сфері ЗЕД до резидента могли застосувати спеціальні санкції – тимчасове зупинення ЗЕД, індивідуальний режим ліцензування, штраф. Закон «Про валюту та валютні операції» скасував механізм застосування спеціальних санкцій і виключив ст. 37 Закону «Про ЗЕД».

І знову є «але». МЕРТ вважає, що незважаючи на те, що Закон пом’якшує відповідальність, зворотної сили у часі він не має і не може мати (див. Лист МЕРТ від 04.02.2019 №4102-17/4808-05). Тобто, з тих представників експорту та імпорту, які відчули як працює режим індивідуального ліцензування та тимчасового зупинення ЗЕД, будуть і далі жити під спеціальними санкціями.

Договори кредиту та позики з нерезидентом не потрібно реєструвати у НБУ. Натомість створюється автоматизована інформаційна система, до якої вносяться всі кредити/позики з нерезидентами, а обслуговуючий банк за договором лише повідомляє НБУ про укладення/внесення змін до такого договору.

Операції до 150 тис. гривень не підпадають під валютний нагляд (ч. 7 ст. 11 Закону).

Замість індивідуальних ліцензій на перерахування резидентами інвестицій закордон – е-ліміти. Зокрема, резиденти та нерезиденти зобов’язані дотримуватись лімітів для купівлі іноземної валюти/переказу коштів в іноземній валюті/гривні за кордон/на поточний рахунок нерезидента в Україні.

Резидент може відкрити рахунки в іноземних фінансових установах

Не потрібно декларувати валютні цінності, що перебувають за кордоном.

Збільшили ліміт на репатріацію дивідендів – у 2019 році дивіденди нерезиденту можна виплачувати за період до 2018 року включно в межах 7 млн. євро на місяць (п. 93 Постанови Правління НБУ від 02.01.2019 №5), а поки автор писав цю статтю НБУ 7 травня встиг збільшити ліміт знову, вже до 12 млн. євро на місяць.

Нерезидент може повернути інвестиції до 5 млн. євро на місяць (п. 91 Постанови Правління НБУ від 02.01.2019 №5).

Але незмінним залишились:

Обов’язковий продаж валюти. 2 січня 2019 НБУ у Постанові №5 встановив вже усім відомий 50% обов’язковий продаж валюти, але згодом повідомив, що з 1 березня стане краще – обов’язковому продажу підлягатимуть 30% валюти. НБУ сказав, НБУ зробив. 6 лютого до Постанови №5 внесли відповідні зміни.

Пеня за порушення строків розрахунків у розмірі 0,3% від суми заборгованості залишилась.

Підприємство не може придбати іноземну валюту для зберігання, лише для виконання своїх зобов’язань і використати цю іноземну валюту протягом 10 днів.

Гривня – єдиний дозволений спосіб розрахунків. І знову незрозуміло що з криптовалютою.

Крім того, з 3 червня НБУ посилить нагляд за готівковими розрахунками і касовими операціями бізнесу. Зокрема банк вимагатиме від клієнта підтверджуючі документи, на підставі яких здійснюються готівкові розрахунки. На цьому епоха валютної лібералізації закінчилась.

 

Україна ратифікувала Конвенцію MLI.

Закон про ратифікацію набрав чинності 3 квітня, але Конвенція почне діяти зі спливом тримісячного періоду після здачі на зберігання Україною своєї ратифікаційної грамоти.

Тож у бізнесу є час для моральної підготовки, адже доведеться зіштовхнутись з тестом основної мети (Principle Purpose Test). Доблесна українська податкова буде перевіряти бізнес і визначати основну мету податкової угоди (пільги чи неймовірне бажання інвестувати в Україну). Ключову мету діяльності податкової ми знаємо, тож з результатами перевірки наперед ознайомлені. А бізнесу – сил і терпіння.

Хоча з призначенням Сергія Верланова на посаду керівника  Державної податкової служби все ж зажевріла надія, що до механічних однобоких дій податківців додасться й здоровий глузд.

 

І куди ж без ФОП.

Це питання не може залишити байдужим нікого.

Щоб виявити неоформлених працівників і зарплати в конвертах, КМУ зрозумів, що однієї Держпраці недостатньо. Тому з 5 жовтня 2018 до цієї проблеми підійшли комплексно – ДФС, Держпаці, ПФУ, Нацполіція та інші центральні органи виконавчої влади об’єднались у боротьбі проти неоформлених працівників і зарплати в конвертах.

Але і цього було замало.

Тому 6 лютого 2019 Мінсоцполітики опублікувало Законопроект про посилення захисту прав працівників та протидію застосуванню не задекларованої праці, яким встановлювались 7 ознак трудових відносин. Якщо між замовником і виконавцем/підрядиком знайшлось би 3 і більше з них, Держпраці встановлював би факт наявності трудових відносин і накладав штраф  у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

Найбільше цим обурились представники ІТ-сфери і вже 26 лютого внесли до Верховної Ради України законопроект про розвиток креативних індустрій.

За цим законопроектом пропонуються створити 5 групу платників єдиного податку, до якої віднесуть ФОП, які а) надають послуги у сфері інформаційних технологій; б) не мають найманих працівників і в) отримують за рік 7,5 млн. гривень. Ставку податку пропонують встановити у розмірі 10%. Щоб не шокувати представників ІТ-бізнесу, така ставка буде нескоро, у 2025 році (у 2020 році – 5%, і щороку до 2025 додаватиметься 1%). ЄСВ планується встановити у подвійному розмірі, тобто лише 44% від мінімальної зарплати.

У той час як комітети опрацьовували черговий законопроект, 14.03.2019 року до ВРУ внесли альтернативний. Згідно з ним  ІТ-спеціалісти будуть не ФОПами, а найманими працівниками, але отримають пільги з ПДФО і ЄСВ до 2025 року.

Тож бути ФОПам чи ні – дізнаємось згодом.

 

Банкрутство. Версія 2.0.

21 квітня 2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (вводиться в дію 21.10.2019).

Кодекс замінює 27-річний Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і, на вкрай професійну думку , допоможе Україні «піднятися у рейтингу Doing Business одразу на 80 позицій за напрямком «Вирішення неплатоспроможності». Це значить – нарешті увійти до першої сотні країн за цим проблемним для нашої держави і всього українського бізнесу питанням». Нагадаємо, Україна зараз займає 145-те місце за цим показником, недалеко від Зімбабве з його 159-им місцем.

Кодекс застосовує зовсім інший підхід, не покарати і так бідного боржника, а допомогти йому встати на ноги і продовжити жити.

Серед всього чудодійний Кодекс:

  • запроваджує процедуру банкрутства фізичної особи. Така процедура може розпочатись лише за заявою боржника і з метою відновити платоспроможність боржника або задовольнити вимоги кредиторів. Під час цієї процедури, штраф, пеня щодо боргу не нараховуються, а сума боргу – фіксується.
  • на відміну від Закону, містить такі судові процедури: розпорядження майном боржника, санація боржника і ліквідація банкрута. Жодних мирових угод Кодекс не передбачає.
  • встановлює солідарну відповідальність керівника боржника та субсидіарну відповідальність третіх осіб у зв’язку з доведенням боржника до банкрутства. І тим самим збільшує ліквідаційну масу.
  • мотивує арбітражного керуючого на нормальну роботу, визначивши основну і додаткову грошові винагороди. Наприклад, за виконання повноважень розпорядника майна або ліквідатора, арбітражний керуючий може отримати основну винагороду у розмірі середньомісячної зарплати керівника боржника за останні 12 місяців роботи до відкриття провадження, але не менше 3 МЗП за кожний місяць. Керуючим санацією арбітражний керуючий може отримати не менше 4 МЗП за кожний місяць. І є ще невеличкий відсоток як додаткова винагорода. Детальніше можна подивитись у ст. 30 Кодексу.
  • надає повноваження суду звільнити активи з податкової застави або майно від арешту, що також не може не радувати.
  • встановлює 3-річний строк на визнання недійсними правочинів, вчинених боржником. Нагадаємо, у Законі встановили лише 1 рік. Тож за Кодексом є більше можливостей відновити платоспроможність і задовольнити усіх кредиторів.
  • не позбавляє кредиторів, які заявили свої вимоги із запізненням, на отримання своєї частини пирога. Якщо кредитор не заявив свої вимоги у строк, ці вимоги задовольняються в порядку черговості, а кредитор позбавляється права вирішального голосу на зборах і в комітеті кредиторів.

Тож можемо побачити, що законодавець не спить і робить все від нього залежне, щоб інвестору було комфортно в Україні. Що мотивує законодавця – невідомо. Можливо, це гонитва за позиціями у рейтингу, можливо, турбота за Україну. Тож слідкуємо за новинками і далі.