Вже декілька місяців на ІТ-ринку перешіптувались стосовно таємничих чорних списків програмістів. З назвами компаній, іменами та вадами людей.
Хто і як туди потрапив було відомо лише купці рекрутерів і ейчарів, яких теж пошепки називали чорними (я далі теж заради драматизму називатиму їх чорними).
А ще кажуть, що чорні рекрутери змовились між собою щодо заробітних плат на ринку, при чому, визначають спеціальні формули та коефіцієнти для регіонів.
І от минулого тижня з’явився пруф: якісь робін гуди виклали цей самий список в мережу. Я – леді, тому назву сайту не можу тут написати, але можу дати короткий лінк.
Після такого зливу серед програмістів почались жваві обговорення моральності (м’яко кажучи) спеціалістів з персоналу. А спеціалісти з персоналу почали жваво побоюватись “а чи не порушували ми закон, і чи не буде тепер чого недоброго”.
До нас звертались за юридичною допомогою обидві сторони. Але за справу ми не взялись, бо шанси обох сторін добитись справедливості ми оцінили як високі. Власне, високі, бо справедливість уже досягнута.
Чорні рекрутери
Діяльність, яку розгорнули українські рекрутери, не нова і вже відома у всьому світі.
В США закон міцно стоїть на сторожі прав працівника та передбачає можливість його звернення до суду проти тих, хто саботує його спроби знайти нову роботу.
Наприклад, порушенням трудового законодавства в США (залежно від штату) буде: повідомлення працедавцем іншої особи про те, що працівник внесений у “чорний список” (blacklist); усне чи письмове порозуміння чи угода роботодавців чи їх менеджерів, яка перешкоджає працівникові знайти роботу; неподання працівникові копії інформації про такого працівника, яка була передана будь-якому іншому роботодавцю.
У штаті Айова, наприклад, компанія, яка дозволяє складання “чорних списків” має відшкодувати завдані збитки у потрійному розмірі.
Дуже схоже заборона на “чорні списки” регулюється у Великобританії та Ірландії.
В Україні нічого подібного немає, і захиститись від чорних рекрутерів програміст може лише загальними нормами Конституції та інколи Кодексу законів про працю щодо недопущення дискримінації прав працівників.
Навіть якщо у такий список чорні рекрутери поміщують інформацію про стан здоров’я кандидата, його політичну прихильність Оппоблоку, його жахливий характер або іншу інформацію, яка не пов’язана з роботою чи умовами її виконання, то це ще не є однозначним свідченням обмеження прав працівника. Але якщо в суді буде доведено, що інформація зі списку зумовила відмову у працевлаштуванні або звільнення, то це буде порушенням прав кандидата. А тут шанси невисокі, бо кандидат зі списку може бути одним зі ста інших, кому відмовили, просто наш горе-кандидат чимось відзначився. Крім того, якщо чорносписочник вже десь працює або працював, то довести, що його звільнили або іншим чином обмежили його права тільки через інформацію зі списку, теж буде нелегко.
Білі рекрутери
Десь між 1850 і 1900 в світі сталися дві начебто не пов’язаних між собою події, але от зараз ми їх і пов’яжемо. В Україні скасували кріпосне право, а в США Пулітцер придбав газету “Уорлд”, яку зробив тим, що ми зараз так любимо читати: таємниці, сенсації, розслідування.
Отже, рекрутерів в цій всій історії може захистити всепрощаюча свобода вираження поглядів. Але знову ж, така свобода буде охороняти рекрутерів тільки у тому випадку, коли вони не наводять фактів про працівників чи кандидатів, які можна спростувати у суді, тобто які носять дифамаційний (наклепницький) характер і за які можна й компенсацію моральної шкоди за приниження честі і гідності заплатити.
Наприклад, якщо рекрутер пише, що кандидат вкрав дорогу ручку на співбесіді, то для того, щоб уникнути відповідальності за приниження честі і гідності працівника чи претендента на посаду, рекрутерові треба буде довести, що така інформація є достовірною, тобто правдивою.
А це, звичайно, передбачає дуже багато труднощів, навіть якщо рекрутер та всі працівники на всі 100% впевнені, що саме цей кандидат і вкрав ручку. У свою чергу, якщо рекрутер, наприклад, пише, що працівник “хам і неадекват”, то таке твердження, скоріш за все, не буде нести ризику для рекрутера. Цей вислів є оціночним судженням окремої людини, правдивість якого неможливо об’єктивно довести, а такі судження не є порушенням.
Зарплати
В згаданій вище статті на сайті, який мені не можна вимовляти, аби не втратити жіночий шарм, згадуються також погоджені дії про встановлення зарплат. Не думаю, що два скріншоти можна назвати доказами змови на ринку, але уявімо, що неспростовні докази є. Що ж тоді станеться?
Так от, колись усю сферу ІТ сколихнула новина про судовий процес у США, який стосувався звинувачення таких гігантів, як Google, Apple, Intel та ін. у змові з метою встановлення фіксованих заробітних плат на ринку ІТ-фахівців.
Яким чином це досягалося? Ці компанії укладали негласні, інколи неписані угоди про те, що вони будуть тримати рівні заробітних плат приблизно на однаковому рівні, а також про те, що не будуть переманювати і наймати працівників компаній-сторін таких угод. Історія закінчилася багатомільярдним колективним позовом працівників, зарплати яких постраждали, до цих компаній, адже у такій ситуації працівники були позбавлені інформації про умови ринку, де вони працюють, та можливості отримувати конкурентну заробітну плату.
Суд у рішенні вказав, що такі угоди були навмисно спрямовані на зниження рівня заробітних плат та порушували норми Антимонопольного Акту Шермана – основного закону у США, який спрямований захист економічної конкуренції.
Подібна справа, відома як Антимонопольний процес працівників анімації (Animation Workers Antitrust Litigation) зараз перебуває на розгляді в окружному федеральному суді США в штаті Каліфорнія. Працівники DreamWorks Animation SKG, Inc, Sony Pictures Animation, Inc, Pixar Animation Studios та ін. подали позов до цих компаній, звинувачуючи їх у порушенні конкуренції шляхом штучного встановлення рівня їх зарплат на ринку.
Позивачі заявляють, що рекрутери їх компаній часто зустрічаються разом, щоденно спілкуються та використовують групові переписки для обміну інформацією про розмір заробітних плат та бонусів. І все це на додачу до джентельменської угоди між ними про непереманювання працівників один в одного.
Ще цікавішим є рішення федерального суду у штаті Мічиган у справі, в якій медсестри подали колективний позов до групи лікарень про порушення Антимонопольного акту Шермана через обмін такими лікарнями інформацією про рівень зарплат працівників та, як наслідок, встановлення нижчих їх розмірів, ніж якби лікарні не входили в такі змови (U.S. District Court for the Eastern District of Michigan, Cason-Merenda v. Detroit Medical Center, et al). Медсестри у цій справі подали докази про те, що НR-спеціалісти формували списки лікарень та їх підрозділи і безпосередньо контактували з ними з метою отримання інформації про зарплати медсестер у цих лікарнях.
Рішення у цій справі показало, що американські компанії мають бути дуже обережними при отриманні інформації про актуальні заробітні плати конкурентів, бо безпосередній обмін такою інформацією є порушенням конкурентного права, а саме зменшує конкуренцію таких компаній з погляду заробітних плат, які вони платять своїм працівникам.
Чи не є дії українських рекрутерів чимось подібним або чи не несуть вони таку ж небезпеку?
Рекрутери, які працюють із найманими працівниками, та їх замовники у цьому плані можуть зітхнути з полегшенням: конкурентне право України, як і конкурентне право ЄС, врешті-решт, не так широко тлумачить конкуренцію, як право американське. Згода ІТ-компаній встановити “вилки” зарплат для своїх працівників може не становити антиконкурентних узгоджених дій за законодавством України, адже тут додаються ще й трудові відносини, і стає незрозуміло, що є ринком у такій ситуації та де буде порушення.
Якщо ж дії щодо встановлення таких “вилок” стосуються незалежних підрядників компаній, то тут компанії ризикують значно більше, адже вони через своїх HRів встановлюють ціни на придбання послуг підрядників. А це вже прямо підходить під визначення антиконкурентних узгоджених дій.
Ну і насамкінець, поділюсь своєю думкою. Я ж бо обіцяла. Ми живемо в соціумі, хочемо ми того, чи ні. І геть не всі відносини в соціумі регулюються правом. На щастя, є речі, до яких закон (а надто закон український) ще не дотягся. Неможливо заборонити рекрутерам обговорювати кандидатів. Технічно неможливо. Навіть якщо заборонити юридично, все одно будуть обговорювати і складати списки. З іншого боку, деякі коментарі рекрутерів не є взірцем адекватності. Тому після зливу списку все стало на свої місця. Така вона – справедливість.
По матеріалам НВ