Привітос,

Всі ці місяці я дуже хотів тобі написати – про те, що форс-мажор нікого не врятує від наслідків карантину і потрібно виживати самому. Про те, що за біда із тими КІКами і чому ІТ компаніям не варто переживати за життєздатність роботи із ФОПами. Навіть про те, як ми в Аксонах зробили свій сайт на Notion, і що у Київ повернулися горобці.

Я починав і кидав, тому що коли тобі писати: щопонеділка зранку, чи першого числа кожного місяця? Але на кожен тиждень не набереться цікавих тем, а для щомісячних листів чи не забагато буде контенту. Ну і ще слова ніяк не складалися у щось більше, ніж можна прочитати у будь-якому ЗМІ чи Фейсбуці.

Писати аби виконати мій копірайтерський борг перед компанією із перспективою того, що писанина опиниться у смітнику твого аутлуку, не надихала. Тут має бути речення про причину, чому ж текст таки склався, але причини немає, він просто взяв і склався.

Я хочу поговорити з тобою про український суд і нон-компіти

Для мене-адвоката суд – це компілятор, який-небудь Turbo Pascal. Вибач, я тільки цим компілятором користувався, та і те тільки у школі. Власне, от тобі і пояснення, чому аналогія з компілятором така недолуга.

Але все ж. Суд перетворює вихідні норми закону на самовиконуване рішення. Або не перетворює і видає помилку, іншими словами відмовляє у позові.

А тепер на секунду уявіть, що компілятор буде помічати помилки в залежності від рівня доступу: якщо ти звичайний веслувальник, то ніколи не скомпілюєш код через мільярд повторюваних помилок, а якщо ти СЕО, то цей самий код скомпілюється без єдиної помилки. Така собі цифрова корупція.

Прийнято вважати, що дефолтне налаштування українського суду – це корупція, а типовий український суддя – це гладкий рагуль Крузаку із червоним від алкоголю обличчям, і самовпевненим у своїй безкарності поглядом.

Я кожного дня працюю із юридичним кодом, який створюю лише для того, щоб при потраплянні у компілятор мій клієнт не червонів за помилки. Але якщо компілятор працює рандомно, то моя робота втрачає будь-який сенс.

Але ні, я думаю, що дефолтні налаштування українського суду інші, тому сенс у моїй роботі все ж є.

На підтвердження цієї тези у мене є для самого себе дві історії, а для тебе ще і патетичний спойлер.

НАБУ – красавчики?

Перша історія про обшук, який НАБУ влаштувало в Окружному адміністративному суді міста Києва. У мене цією історією була забита вся стрічка Фейсбуку, тому швидше за все тебе ця новина теж не обійшла стороною.

Речі, які судді обговорюють на плівках, огидні і ніяк не ліпляться із повагою до суду. Судді розмовляють суржиком, матюкаються і за психотипом дуже нагадують чьотких таксистів, які виловлюють нас на виході із аеропорту Бориспіль. Тому здається безсумнівним, що суд у цій історії – антигерой.

А що як подивитися на це з іншого боку? НАБУ – це ж слідчий орган із кришталевою репутацією і приклад для наслідування. І от раптом ці Дейли Купери у найкращих традиціях джинсової журналістики вивалюють докази туди, де їм поки що не місце – у паблік.

Зізнаюся, я теж вперше у житті вболіваю за правоохоронний орган, бо вважаю, що Дейли Купери у цій історії праві. Але на основі чого сформувалася ця моя думка – чи не на основі цих огидних записів? Тобто, НАБУ записує суддів, а як же таємниця нарадчої кімнати? А кого ще слухає НАБУ: мою доньку, моїх клієнтів, новий альбом Степана Гіги?

Я свідомо утрирую, бо мені дуже сумно від того, що ця справа не закінчиться обвинувальними вироками для суддів. Але завтра на початку засідання у мене суддя ОАСК запитає, чи довіряю я складу суду. Що мені відповісти за наслідками опублікованих НАБУ розмов?

Конституційний суддя – красавчик?

А ось друга історія, у якій суд – герой. Ви точно бачили той шматочок відео, де конституційний суддя у стилі Романа Скрипіна розриває на шматки депутата від ОПЗЖ по питанню статусу російською мови.

Це відео таке ж миле, як і відео із американським суддею Френком Капріо, який, розглядаючи питання позбавлення водійських прав за перевищення швидкості, радиться із 5-річним сином порушника.

Але послухайт конституційного суддю: до чого він вплітає у свої доречні запитання питання про доктрину Путіна? Особисто я очікую від суддів юридичної мови, а не мови Пояркова.

Ух, не знаю, що на мене найшло і чому я вирішив тобі саме це написати. Можливо, я хочу, щоб до українських судів було більше довіри, ніж зараз, бо все не настільки вже і погано.

Я не кажу, що будь-якому судді я довірив би зробити мені операцію на мозку. Але за останні п’ять років ми в Аксонах жодного разу навіть близько не зіткнулися із судовою корупцією. Було різне: судді не хотіли слухати і розбирати, інша сторона затягувала процес, суддя помилявся. Всі ці прикрості вдавалося виправити у наступній інстанції. Так, це дуже довго, але дуже чесно.

Спойлер

Кілька місяців тому ми подали перший незвичний позов до українського суду. Незвичний через те, що українські суди ще не розглядали non-compete. Згодом схожий позов, але по геть іншому клієнту ми подали в український арбітраж. Рішення по цих справах створять прецеденти і через 1-2 роки буде зрозуміло, чи працюють в україні ці кляті нон-компіти.

До слова, судді по цих справах налаштовані рішуче: вони прискіпливо досліджують докази, аналізують, чи не зашироко ми виписали конкуренцію в договорі, просять розказати практику інших юрисдикцій.

Напиши мені, будь ласка, що ти думаєш про усе це.

Щиро і безмежно твій,
адвокат