Експерти проводять конференції, круглі столи та іншого штибу заходи на тему «лібералізація валютного законодавства». Юристи-експерти-новелісти стирають пальці об «ctrl+c/ctrl+v» (в цьому місці відчуваю себе героєм гри «Де Воллі?», якого шукають на заповненому схожими людьми ландшафті), описуючи новели валютного послаблення.

І лише ваш клієнт із щирістю та відчайдушністю Сізіфа завтра збирається отримати позику від нерезидента «в два кліки, без реєстрації і в HD», а після завтра – оплатити акції Амазону за допомогою Apple Pay.

 

Лібералізація – це добре, бо валютний контроль – #зрада

Перш ніж звинувачувати «валютний контроль» у всіх смертних гріхах, пропоную розібратися з тим, чому і для чого він існує.

Валютний контроль (він же ж нагляд) є інструментом НБУ, який закладений, зокрема, в статтях 7, 15, 44, 56 закону про НБУ та в статтях 11, 14, 15 нового валютного закону. Місія ж НБУ, якщо коротко, полягає в «забезпеченні цінової та фінансової стабільності з метою сприяння сталому економічному розвитку України» (підгледів на офіційному сайті НБУ, в його Стратегії та статті 6 закону про НБУ). Виходить, НБУ законно «породив» валютний контроль.

Для того, аби зрозуміти чи були в НБУ причини для цього, досить проаналізувати графік зведеного платіжного балансу України за роки незалежності. Спойлер – причини, очевидно, були, бо цей графік нагадує кардіограму. І так, Україна не єдина, в кого таке є. Нестабільністю можемо похизуватися не тільки ми (рекомендую ознайомитися зі звітом МВФ 2018 року «A Decade after the Global Financial Crisis: Are We Safer?»). Інші країни також мають свій валютний контроль, суворість якого залежить від економічної ситуації. Виходить, НБУ і передумови мав.

Якщо і це вас не переконало, то спробую копнути ще глибше. 3 вересня 1992 року Україна приєдналася до Статуту МВФ. З однієї сторони, статтею VIII Статуту МВФ країнам-учасницям заборонено обмежувати платежі і трансферти, запроваджувати обмежувальну дискримінаційну практику і водночас зобов’язано їх підтримувати вільну конвертованість іноземних авуарів, отриманих за поточними розрахунками, в їх валюту. З іншої, статтею XIV Статуту МВФ дозволяється запроваджувати тимчасовий режим для підтримання обмежувальних заходів, на які змусила війна або рівень розвитку. Більше того, Статутом МВФ в ряді випадків дозволено вводити валютні обмеження щодо руху капіталів в умовах нестабільності економіки. До слова, однією з цілей МВФ є створення багатогранної системи розрахунків за поточними операціями та усунення обмежень валютного обміну. Виходить, зради немає, бо валютне регулювання – світова практика. А це я ще поки і про асоціацію із ЄС не згадав.

 

То що там з новим королем?

Лібералізація валютного законодавства фактично стала перебудовою системи та підходів до управління нею. Почнемо з аналізу фундаменту – нового валютного закону, прийнятого в липні 2018 року. Мало того, що він став фундаментом, на якому повинна будуватися вся система валютного регулювання (до цього – всього було багато і все було розкидане, масштаби можете оцінити, наприклад, в Постанові НБУ №31 від 05.02.2019 р.), так ним ще й запроваджено принципи управління такою системою. Попередник нового валютного закону – славнозвісний Декрет КМУ 1993 року. Не будемо приховувати, сам декрет міг подобатися лише з точки зору його правової природи (в 1992-1993 роках ВРУ вирішила поїхати на півроку на дачу, залишивши КМУ самого вдома), не більше.

Чому новий валютний закон може викликати довіру:

  • Він новий;
  • Він доволі короткий (читати довго не доведеться);
  • В його статті 2 закладено принципи-цілі валютного регулювання, які детально роз’яснені ((1) свобода здійснення валютних операцій; (2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання; (3) самостійність та ринковість валютного регулювання).
  • Ним не продовжено існування індивідуальних ліцензій (для вивезення/ввезення, переказування, пересилання іноземної валюти в/з України; але це не означає, що збір документів для здійснення таких операцій та надання їх обслуговуючому банку для перевірки – скасовано (пункти 4-6 Постанови НБУ №2 від 02.01.2019 р.); навпаки, в Постанові НБУ №5 від 02.01.2019 р. практична сторона залишатиметься незмінною для суб’єктів операцій, зміни хіба в тому, що НБУ переклав відповідальність за перевірку операцій на банки, бо залишив останнє слово за ними, відповідно, трохи скоротив строк очікування рішення клієнтом);
  • Ним не передбачено необхідність реєстрації залучення зовнішніх запозичень (новим валютним законом – ні, а от Постановою НБУ №5 від 02.01.2019 р – так; список документів для проведення операції тепер буде визначатися самим банком (пункти 4-6 Постанови НБУ №2 від 02.01.2019 р.) і навряд він буде відрізнятися від минулої практики, якщо й взагалі не буде жорсткішим, адже тепер обслуговуючі банки будуть відповідати перед НБУ за надання дозволу на проведення операції);
  • Ним не передбачено граничні строки розрахунків при експортних та імпортних операціях (новим валютним законом – ні, а от Постановою НБУ №5 від 02.01.2019 р – так, і тепер це 365 календарних днів (а не 180));
  • Ним скасовано санкції за порушення строків розрахунків у вигляді зупинення ЗЕД та скасовано індивідуальне ліцензування для порушників, проте залишилася пеня (у 2019 році скасована відповідальність без вини, чудово ж (до цього – під час експорту ви відповідали за невиконання зобов’язання вашим контрагентом));
  • Валютний контроль тепер від 150 000 грн. (не в законі, а в абзаці 7 пункті 2 Постанови НБУ №5 від 02.01.2019 р., а ще і «дроблення» заборонили (Постанова №8 НБУ від 02.01.2019 р.); пам’ятаю як отримував задоволення від сплати 700 євро на рахунок іноземної благодійної організації протягом 2 днів, бо контроль був після 15 000 грн.);
  • Електронні гроші стали валютними цінностями.

Загалом, новий валютний закон – лише валютна конституція. Далі справа за «валютним законодавством» (стаття 3 нового валютного закону). Його кровоносною системою є постанови Правління НБУ. Першими були 8 постанов на початку січня 2019 року.

Коротко про те, чому нова кровоносна система може викликати довіру:

Постанова №1:

  • Валютний ринок (та загальний опис його можливостей щодо торгівлі іноземною валютою та банківськими металами) України тепер в одному документі.
  • Суб’єктами валютного ринку є: (1) банки із ліцензією, (2) небанківські фінансові установи з ліцензією, (3) оператори поштового зв’язку із ліцензією.

Постанова №2:

  • Встановлено загальні правила при здійсненні операцій із валютними цінностями.
  • Усі розрахунки на території України, за загальним правилом, і далі повинні проводитися у гривні.
  • НБУ переклав відповідальність за перевірку валютних операцій на суб’єктів валютного ринку (пункти 4-6 Постанови НБУ №2 від 02.01.2019 р.).

Постанова №3:

  • Слово про рух валютних цінностей в/з України (зав’язка навколо ліміту 10 000 євро).

Постанова №4:

  • Бузинова паличка НБУ, якою встановлюються/продовжуються 6-ти місячні заходи захисту

проти «нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та фінансової системи держави» (пункт 3 постанови), за умови наявності певно-непевних обставин невичерпного переліку (пункт 6 постанови).

Постанова №5:

  • За великим рахунком, уваги варті самі заходи захисту ((1) граничні строки розрахунків при експортних та імпортних операціях (365 днів), (2) обов’язковий продаж валютної виручки у розмірі 30% (було 50%, але сталася Постанова НБУ №35 від 06.02.2019 р.), (3) можливість виплати дивідендів нерезидентам за період до 2018 року й до 7 000 000 євро на місяць (було до 2017 року, але сталася Постанова НБУ №35 від 06.02.2019 р.), (4) повернення наданих нерезидентом інвестицій до 5 000 000 євро на місяць, (5) можливість інвестування закордон для фізичних осіб до 50 000 євро протягом року і 2 000 000 євро для юридичних осіб, та інші).

Постанова №6:

  • Встановлює інфраструктуру (та порядок її функціонування), за допомогою якої банки повинні надавати НБУ інформацію про виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами.

Постанова №7:

  • Окрема інструкція для банків щодо нагляду за дотриманням його клієнтами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Постанова №8:

  • Примірний (бо індикатори аналізу та перевірки можуть тепер встановлюватися і самими суб’єктами валютного ринку) порядок здійснення суб’єктами валютного ринку аналізу та перевірки валютних операцій (маскування Постанови НБУ №369 від 15.08.2016 успішно провалено).

Звісно, перелік новинок неповний. Більше того, Постановою НБУ №35 від 06.02.2019 р. ще більше розширено лібералізацію. Проте, аби ви не заснули й сформувати загальне враження, викладеного, надіюся, буде достатньо.

 

А чому з’явився новий король і чи можна взагалі без нього?

Чому з’явився (особиста думка):

  1. Останні чотири роки платіжний баланс України було зведено з профіцитом, що дало можливість послабити пояс (напевно).
  2. Україна ратифікувала Угоду про асоціація з ЄС, в статті 145 якої передбачений обов’язок створення в Україні умов вільного руху капіталу (сюди можна додати і Директиву № 88/361/ЕЕС як причину). До речі, ви також помітили кокетливе переведення всіх лімітів в євро?
  3. У МВФ все під контролем.

 

Чому не можна повну лібералізацію зараз і вже (особиста думка):

  1. Платіжний баланс України за останні чотири роки хоч і вийшов в профіцит, але ж не настільки.
  2. Аби економіка навпаки не постраждала через вседозволеність, спочатку необхідно прийняти повний пакет BEPS (в НБУ вже є план подальшої лібералізації, кожен елемент якого залежить, наприклад, від прийняття певного предметного закону).
  3. У МВФ все під контролем.

 

Замість висновків

Нова система валютного законодавства – хороший крок, на який вже давно всі очікували. Є передумови для того, аби надіятися, що контроль таки перетворився на нагляд (принаймі нова Постанова НБУ №13 від 03.01.2019 р. з такою назвою з’явилася). Зміни принесли із собою послаблення, але явно не так багато як дехто описує чи очікував. Якщо банки тепер будуть відповідати перед НБУ за порушення при здійсненні валютної операції їх клієнтом – не варто очікувати моментального послаблення. Чи можна це було зробити раніше і чи були заходи захисту ефективними – питання, радше, до економістів. Продовжуємо лупати скалу.