Охорона культурної спадщини по-новому або як Мінкульт сприяє руйнуванню цінної архітектури

Однак саме руйнування Садиби Зеленських підтвердило, що культурна спадщина України не захищена належним чином саме на рівні законодавства: Департамент охорони культурної спадщини КМР (КМДА) (“ДОКС ”) може фактично заблокувати рішення про надання будівлі охоронного статусу і Мінкульт не має законних повноважень вплинути на це рішення. А як всі ми знаємо, цінна будівля без охоронного статусу в історичному центрі міста – це ласий шматок для будь-якого забудовника.

Чому так відбувається? А тому що весною 2024 року Мінкульт оновив Порядок обліку об’єктів культурної спадщини та змінив процедуру отримання будівлями охоронних статусів, що фактично зробило їх беззахисними перед забудовниками.

У цій статті ми помізкуємо, що саме “зламав” Мінкульт у своєму новому регулюванні обліку об’єктів культурної спадщини.

Порядок обліку об’єктів культурної спадщини: що це таке та яка його мета?

Загалом Порядок встановлює процедуру надання будівлі статусу пам’ятки архітектури місцевого або національного значення у залежності від її впливу на культурно-історичне життя українців.

Статус пам’ятки архітектури є охоронним, тобто він спрямований захистити цінну будівлю. Фактично цей статус зобов’язує власника утримувати пам’ятку у належному стані, своєчасно здійснювати ремонт, захищати її від пошкодження, руйнування та знищення. 

Однак найважливішим для будь-якого власника пам’ятки є заборона реконструкції будівлі, тобто її перебудови. А реставрація будівлі власникам зазвичай не до вподоби, оскільки вона передбачає лише рятувально-відновлювальні роботи, за допомогою яких з 3-поверхової старовинної будівлі 15-поверховий офісний центр не зробиш.

Зараз не всі цінні будівлі мають охоронний статус пам’ятки архітектури. Це явище має багато причин, зокрема: 

• бездіяльність державних органів та наукових установ, які мали б досліджувати культурну спадщину України та обліковувати її;
• скасування охоронних статусів власниками будівель через суд для їхньої суттєвої або повної перебудови;
• переважна байдужість українців до необхідності збереження культурної спадщини України;
• недостатня залученість громадськості у процес охорони культурної спадщини.

Якраз цю ситуацію і повинен був виправити новий Порядок: зробити облік ефективнішим, мінімізувати ризики скасування охоронних статусів будівель у судовому порядку, офіційно визнати право громадськості брати участь у процесах обліку.

Основні положення нового Порядку обліку об’єктів культурної спадщини

Процедура надання будівлі статусу пам’ятки архітектури складається з трьох етапів:

1. Ініціювання обліку будівлі як об’єкта культурної спадщини, яке полягає у поданні звернення (Картки виявлення об’єкта культурної спадщини) державній (військовій) адміністрації, повноваження якої поширюються на територію на якій розміщена будівля.  Після отримання звернення державна (військова) адміністрації розглядає його та приймає рішення щодо віднесення чи невіднесення будівлі до нерухомих об’єктів культурної спадщини. 
2. Надання будівлі статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини та внесення її до Журналу (Переліку) об’єктів культурної спадщини на підставі рішення Консультативної ради органу охорони культурної спадщини державної (військовоЇ) адміністрації. Таке рішення приймається на основі облікової документації, яка містить обґрунтування відповідності будівлі критеріям пам’ятки архітектури місцевого або національного значення. Статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини є проміжним охоронним статусом будівлі до вирішення питання щодо надання їй статусу пам’ятки архітектури. 
3. Надання будівлі статусу пам’ятки архітектури місцевого або національного значення та внесення її до Державного реєстру нерухомих пам’яток України на підставі рішення Мінкульту на підставі облікової документації, яку вже раніше затвердила державна (військова) адміністрація.

Позитивні зміни у новому Порядку обліку культурної спадщини все ж таки існують

Першою позитивною зміною є визнання громадськості повноцінним та активним суб’єктом охорони культурної спадщини. 

Тепер Порядок прямо та безальтернативно вказує, що громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, можуть бути ініціаторами надання будівлі статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини та пам’ятки архітектури, замовниками та розробниками облікової документації.

Попередня редакція Порядку прямо не вказувала на можливість громадської організації бути розробником облікової документації. Згідно з цією редакцією розробником облікової документації могла бути тільки наукова установа, зокрема заклад культури, що значно зменшувало ефективність охорони культурної спадщини. Причиною цьому є, зокрема:

• відсутність чітких критеріїв того, що слід розуміти під науковою установою або закладом культури;
• застаріле розуміння державних органів та судів природи наукових установ та закладів культури у контексті обов’язкової державної форми власності;
• бездіяльність наукових установ та закладів культури державної форми власності у розробках облікових документацій та у деяких випадках їхнє корисливе сприяння власникам будівель у скасуванні охоронних статусів.

У такій фактично патовій ситуації в охороні культурної спадщини лише громадськість може “змінити правила гри” та забезпечувати охорону культурної спадщини, однак відсутність прямих згадок про неї у попередній редакції Порядку призводило до скасування охоронних статусів будівель, розробником облікової діяльності яких і були громадські організації.

Зокрема, можливість громадської організації бути розробником облікової документації як наукової установи та закладу культури є предметом спору у справі № 640/30303/21 щодо охоронних статусів будівлі “Квіти України”, яка зараз перебуває на розгляді Верховного Суду.  

Другою позитивною зміною є видалення положення Порядку про обов’язкову форму рішення про надання будівлі статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини: розпорядження голови місцевої державної адміністрації.

Тут звичайно ж хороші новини, у першу чергу, для київської міської забудови, оскільки голова КМР (КМДА) взагалі не приймав таких розпоряджень і делегував такі повноваження директору ДОКС. Як наслідок, невідповідність форми рішення є досить популярною підставою для скасування охоронних статусів київських будівель у судовому порядку. 

Зокрема, у справі № 640/22099/21 Будинок з комахами втратив свій охоронний статус тільки через форму рішення, оскільки воно було наказом директора ДОКС, а не розпорядженням голови КМР (КМДА).

Негативні зміни у новому Порядку обліку культурної спадщини є істотними і вже дають про себе знати

Попередня редакція Порядку передбачала два способи надання будівлі охоронних статусів:

• надання будівлі статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини державною адміністрацією, що у свою чергу, ставало підставою для прийняття Мінкультом рішення про надання будівлі статусу пам’ятки архітектури; або
• надання будівлі статусу пам’ятки архітектури Мінкультом, що у свою чергу, ставало безумовною підставою для прийняття державною адміністрацією рішення про надання будівлі статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини.

Тобто попередня редакція Порядку надавала ініціатору обліку будівлі право обрати державний орган, який має повноваження надавати будівлі охоронний статус. Це положення фактично надавало ініціатору право “обійти” та не залучати державну адміністрацію у процедуру вирішення питання про охоронний статус будівлі.

Нова редакція Порядку не передбачає такого вибору. Звернення до Мінкульту є неможливим без затвердження облікової документації будівлі та надання їй статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини державною (військовою) адміністрацією.

А тому існують побоювання, що новий Порядок створює ще більші корупційні ризики у сфері охорони культурної спадщини у зв’язку з “концентрацією влади” у державних (військових) адміністрацій щодо питання надання будівлям охоронних статусів. Ну і звичайно ж, чим більші корупційні ризики, тим гірше буде відбуватися процес обліку культурної спадщини. 

Наслідки прийняття нового Порядку відчула на собі, у першу чергу, Садиба Зеленських, що була незаконно знесена власниками. Будівля не могла отримати охоронного статусу пам’ятки місцевого значення через бездіяльність ДОКС, яка тривала більше півтора року. І вже після її знесення Мінкульт вирішив надати їй статус пам’ятки архітектури місцевого значення, але без попереднього рішення ДОКС щодо надання їй статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини. 

Що це означає? Підставу для скасування охоронного статусу у судовому порядку, адже ж за новим Порядком Мінкульт не має повноважень приймати рішення про статус пам’ятки без затвердження Консультативної ради ДОКС облікової документації будівлі та надання їй статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини, та і загалом тепер не має повноважень зобов’язати ДОКС вчинити такі дії. 

Так, ви правильно зрозуміли: Мінкульт сам себе позбавив повноважень зобов’язувати ДОКС виконувати накази Мінкульту.

Висновки

Новий Порядок обліку культурної спадщини створює нові корупційні ризики, хоч і передбачає позитивні нововведення. Однак ці нововведення ймовірно не відіграють жодної позитивної ролі через ризик недобросовісної поведінки працівників державних (військових) адміністрацій.